Біхевіоризм або поведінкова психологія: що це, історія, типи

Звертаючись по психологічну допомогу, людина може обирати спеціалістів, які працюють в різних методах. Одним із найпопулярніших напрямів на сьогодні є поведінкова психологія або біхевіоризм. Він з’явився на початку XX століття та отримав надзвичайно потужний розвиток протягом наступних десятиліть.

Біхевіоризм: це

Біхевіоризм – це один з головних напрямів психології, який концентрується на поведінці людини та пояснює її дії реакціями на подразники зовнішнього середовища. Сам термін «біхевіоризм» походить від англійського слова behavior – поведінка. Прихильники даного методу вважають, що психологія має будуватись на матеріалістичних засадах, а не на емоціях, відчуттях чи суб’єктивних переживаннях.

Біхевіоризм – це теорія, яка виникла на противагу емпіричному підходу. Її розробники стверджували, що поведінка людини формується під впливом певних факторів довкілля. Головний тезис цієї теорії полягає в тому, що реакцію людини (а значить, і її дії) можна скорегувати через зміну подразників, а також завдяки застосуванню покарання і позитивного підкріплення.

Послідовники класичної біхевіористичної теорії вважають, що особистісні риси мало впливають на поведінку людини. Вони впевнені – будь-кого можна навчити будь-яких дій незалежно від походження, спадковості, наявності чи відсутності таланту тощо. Головними факторами вважаються умови зовнішнього середовища, оточення та засвоєний досвід. Тобто, те, що можна описати словами та кількісно виміряти. Біхевіористи переконані в тому, що внутрішні переживання людини, її емоції та думки є надто складними чинниками. Оскільки їх неможливо оцінити об’єктивно, то немає сенсу надавати їм великого значення. Тим паче не можна будувати на їх основі теорії та робити висновки.

Біхевіоризм – це теорія, яка вивчає окремих людей і тварин. Вона не цікавиться соціальними групами чи культурою.

Історія біхевіоризму

Перші письмові роботи, які були присвячені ідеям біхевіоризму, належать перу Джона Вотсона. Він описав їх у статті «Psychology as a Behaviorist Views It» («Психологія з погляду біхевіориста») та опублікував у 1913 році. Це був перший раз, коли прозвучав термін «біхевіоризм». Також цей науковець ввів інші ключові поняття теорії: утворення навичок, стимул-реакція, інтеграція навички.

Вотсон протиставляв тези біхевіоризму популярним на той час психологічним напрямкам, які вивчали свідомість і внутрішній стан людини. Він вважав, що об’єктивна наука не повинна спиратись на явища, які неможливо зафіксувати та вивчити. Науковець був повністю впевнений у своїй правоті. Відомий його вислів про те, що з будь-якого немовляти можна виховати лікаря, юриста, торговця або злодія. Відкидаючи фактори генетичної схильності та індивідуальні риси особистості, він називав ключовими чинниками формування людини контрольоване середовище (тренування, виховання, навчання тощо).

Чітка, зрозуміла та досить приваблива для багатьох теорія біхевіоризму стала дуже популярною. З 20-х років та до середини XX століття біхевіоризм перетворився на один з ключових напрямів у психології. Послідовники Вотсона намагались розвивати його думки. Вони працювали не тільки над теоретичними, академічними матеріалами. Велика увага приділялась створенню практичних методик, які можна було б втілювати в життя.

Типи біхевіоризму

Протягом минулого століття біхевіоризм зазнав виняткового розвитку, в ході якого виокремилось кілька течій та напрямків. Зазвичай говорять про два типи біхевіоризму – методологічний та радикальний. Щоправда, деякі спеціалісти використовують іншу класифікацію. Вони виділяють методологічний, аналітичний та психологічний напрями. В такому розподілі радикальний біхевіоризм – це підтип психологічного.

Методологічний біхевіоризм

Послідовники даного типу біхевіоризму вважають, що психологія має вивчати лише поведінку людей і тварин. За їхніми переконаннями уваги гідні тільки ті речі, які можна виміряти, обчислити й дослідити. Центральна ідея полягає в тому, що думки, емоції, почуття, принципи, уподобання, бажання і переживання не мають особливого впливу на поведінку людини.

Фактично, методологічний біхевіоризм багато в чому перегукується з ідеями Джона Вотсона.

Радикальний біхевіоризм

Радикальна течія біхевіоризму була розроблена психологом Б. Ф. Скіннером. Вона передбачає ширші погляди на всю концепцію. Представники даного типу біхевіоризму вважають, що на поведінку людини впливає не тільки нинішнє оточення та фактори навколишнього середовища. За їхньою думкою, велике значення також має минуле людини, умови її життя, коло спілкування, інші обставини.

Саме тому радикальний біхевіоризм вивчає більший обсяг інформації, щоб зрозуміти причини людської поведінки.

Аналітичний (логічний) біхевіоризм не є напрямом психології, це філософська теорія. Вона вивчає значення та семантику понять і термінів, які використовуються у психології.

Застосування біхевіоризму

Теорії біхевіоризму активно вивчаються й сьогодні. Вони знайшли практичне застосування у багатьох сферах. Їх повсякчас використовують в процесі навчання, в ході проведення різних досліджень, а також у психотерапії.

Освіта

Біхевіоризм в освіті допомагає зробити навчання більш продуктивним. Викладачі та вчителі можуть скористатись методикою оперантного обумовлення – надавати студентам і учням позитивне підкріплення в разі успішного засвоєння знань. Це підвищує мотивацію, покращує показник відвідуваності та дозволяє досягти вищих балів на іспитах.

Хороших результатів можна домогтись, якщо залучити фактор середовища. Створюючи цікаві умови для навчання, вчителі здатні створити позитивні асоціації у своїх учнів. Цей метод спирається на класичне обумовлення і також покращує показники успішності.

Дослідження та наукова діяльність

Ідеї біхевіоризму зосереджені на тому, що вивчати потрібно лише ті явища, які можна об’єктивно спостерігати, зафіксувати та обчислити. Саме тому ця теорія є міцною базою для дослідницької діяльності.

Спираючись на принципи біхевіоризму, дослідники можуть правильно та ефективно здійснювати збір даних. Це дуже важливо для досліджень, які пов’язані із вивченням поведінки.

Психотерапія

Поведінкова психологія – це один із найпопулярніших видів терапії, який базується на принципах біхевіоризму. Головна ідея біхевіористичної теорії допомогла науковцям розробити цілий ряд ефективних методик для лікування психічних хвороб, полегшення різних станів та корегування небажаної поведінки. Поведінкова терапія не використовує психоаналіз. Тобто, під час лікування терапевт і пацієнт концентруються виключно на діяльності людини, на патернах її поведінки та реакціях на стимули та подразники із навколишнього середовища. Причини цієї поведінки (психологічні травми, порушення прив’язаності тощо) не враховуються.

Ключові категорії біхевіоризму

Під час розвитку теорії біхевіоризму науковці розробили кілька унікальних методик, а також ввели безліч спеціальних термінів.

Основні поняття біхевіоризму:

1. Класичне обумовлення – це метод, завдяки якому здійснюється поведінкове навчання. Суть полягає в тому, що поєднуються нейтральний і природний стимули. Після кількох циклів повторення нейтральний стимул починає викликати таку ж реакцію, як і природний. Процес відбувається навіть за умови відсутності природного стимулу, а реакція залишається такою ж. Використання даного методу дозволяє виробити появу умовної реакції, умовного рефлексу, як у відомих експериментах із собакою Павлова.
2. Оперантне (інструментальне) обумовлення – метод навчання, за якого поведінка змінюється через наслідки, яка вона викликає. Якщо людина бачить, що наслідки її дій приносять їй переваги або радість, вона повторює свої дії. Цей принцип працює й у зворотну сторону – людина уникає дій, через які почувається погано, некомфортно, або коли втрачає певні переваги. Метод заснований на застосуванні заохочення та покарання.

Оперантне підкріплення може включати постійне або часткове підкріплення. Постійне здійснюється, коли винагорода вручається за кожен окремий випадок повторення бажаної поведінки (наприклад, на початку навчання). Часткове підкріплення – це вручення нагороди за певний проміжок часу або кілька повторень бажаної поведінки.

Поведінкова психологія та її значення

Поведінкова психологія є своєрідним тренуванням, в ході якого терапевт видає клієнту завдання, надає підтримку та забезпечує мотивацію. Клієнт своєю чергою проходить всі тренування, засвоює нову інформацію та згодом змінює поведінку.

Найбільш популярний підхід називається когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Він передбачає роботу з негативними думками, а також із тими патернами поведінки, які були спровоковані цими думками. Дослідження показали, що КПТ добре допомагає людям із різноманітними психічними розладами. Даний метод ефективний при роботі із залежностями, психозами, фобіями, депресією, тривожними розладами. Високий рівень довіри до КПТ пояснюється використанням принципів доказової медицини.

Під час терапії застосовуються спеціальні стандартизовані протоколи. Для кожного розладу існує свій протокол, який включає певний алгоритм дій. Зазвичай протокол розрахований на конкретну кількість кроків. Тобто, терапевт може спрогнозувати, за який час його клієнт позбудеться своєї проблеми.

Попри відмінності між різними протоколами, всі вони мають одні й ті ж фази:

1. Діагностика – терапевт оцінює стан клієнта під час співбесіди. Він визначає розлад та підбирає спосіб лікування. Також на даному етапі терапевт оцінює рівень мотивації людини і її прагнення до змін.
2. Спонукання до мотивації – формування у клієнта позитивних очікувань від терапії. Ще один важливий момент цієї фази полягає у залученні людини до відповідальності за хід терапії.
3. Реалізація терапії – застосування методик і практик, які змінюють поведінку пацієнта.
4. Закріплення результату – позитивні зміни можуть мати тимчасовий характер. Тому терапевт приділяє додаткову увагу пацієнтові, відмічає, чи той виконує вправи самостійно та, чи немає ризику відкату через повернення у звичне середовище.

Поведінкова психологія зазвичай обмежується конкретною проблемою. Якщо людина приходить до терапевта, щоб позбутись клаустрофобії, то робота ведеться лише в цьому напрямку. Протокол для  лікування кожного розладу включає певну кількість зустрічей з інтервалом один раз на тиждень.

Причини популярності біхевіоризму

Біхевіоризм – це теорія, яка виникла у часи зародження психології як науки. Вона пред’явила досить чіткі та зрозумілі засади, які можна було застосувати для пояснення багатьох патернів людської та тваринної поведінки. На відміну від домінуючої на той час течії (емпіричної психології) біхевіоризм запропонував матеріалістичні основи (замість ідеалістичних). Послідовники біхевіоризму вбачали в цьому більше змісту та практичної користі.

Завдяки популярності біхевіоризму поведінкова психологія отримала цілий ряд ефективних методів:

• аверсивна терапія;
• систематична десенсибілізація;
• жетонна економіка;
• моделювання поведінки;
• управління в надзвичайних ситуаціях.

Дослідження довели, що дані стратегії допомагають модифікувати поведінку. Цікаво, що використовувати їх можна як в ході терапії, так і при самостійній роботі над собою.

Критика біхевіоризму

Як і будь-яку популярну теорію, біхевіоризм критикували від самого початку. Більшість зауважень від противників даного підходу стосувались категоричності та вузького фокуса головної ідеї. Критики вважають, що психологія не може концентруватись виключно на спостережуваній поведінці людини, а ігнорування емоцій та внутрішніх переживань є недопустимим. Зигмунд Фройд не поділяв погляди біхевіористів. Для нього неприйнятною була думка про те, що підсвідомість може вважатись несуттєвою для вивчення людської поведінки. Карл Роджерс, психолог-гуманіст, потурав біхевіоризм за нехтування свободою волі людини.

Сучасна психологія наводить переконливі докази того, що на формування поведінкових патернів здійснюють вплив найрізноманітніші фактори. В тому числі будова мозку та генетика. Тобто, ті чинники, які повністю відкидаються послідовниками біхевіоризму. Навіть поведінкова психологія, яка ґрунтується на засадах біхевіоризму, наголошує на важливості мислення, розмірковування, відчування емоцій та почуттів як маркерів психічного стану.

Окрім цього, біхевіоризм не визнає тих форм навчання, які не передбачають підкріплення або покарання. Це значить, що за всієї користі, яку мала теорія для розвитку поведінкової психології, вона не здатна повною мірою описати механізм формування людської поведінки.

Джерела: https://www.verywellmind.com, https://plato.stanford.edu