Іпохондрія: симптоми та як подолати

Іпохондричний синдром настільки ж серйозний, як депресія чи тривожний розлад. Однак багато людей звикли вважати його чимось неіснуючим та надуманим. Іпохондриками жартома називають тих, хто занадто сильно турбується про своє здоров’я. В результаті, іпохондрія стигматизована так само як і багато інших ментальних розладів. В цій статті ми розглянемо, що таке іпохондрія, чому виникає та які симптоми іпохондрії говорять про наявність відповідного розладу.

Іпохондрія: що це

Іпохондрія – це не просто періодичні скарги на біль. Це повноцінний розлад, при якому людина настільки стурбована станом свого здоров’я, що це заважає їй жити, працювати та виконувати свої повсякденні завдання. За свідченням медиків, іпохондричний розлад (іпохондричний невроз) трапляється у 5% людей, які приходять на прийом до лікарні.

До іпохондрії схильні люди, які мають певні риси характеру та особливості індивідуальності. Найчастіше це ті ж, хто страждає від тривожності та депресивних станів. Існує думка, що іпохондрія обумовлена прихованою депресією. Однак у багатьох випадках саме іпохондричний розлад є первинним.

Головний симптом іпохондрії проявляється у сильному страху перед хворобою. Найчастіше люди починають боятися СНІДу, раку та інших тяжких захворювань. Вони турбуються про те, що хвороба буде надто пізно діагностована. Також їх лякає можливість встановлення помилкового діагнозу.

У результаті такі люди стають постійними відвідувачами лікарень. Вони просять своїх лікарів призначати їм додаткові аналізи та обстеження, гуглять свої симптоми в інтернеті. Некомпетентні медики можуть ставитись до іпохондрії упереджено, відмовляючи своїм пацієнтам в увазі та підтримці.

Причини іпохондрії

Причинами цього розладу можуть стати різні фактори:

• сильний та тривалий стрес;
• наявність психологічних травм та ПТСР (посттравматичний стресовий розлад);
• тяжке захворювання, що залишилося у минулому (рак у ремісії, вилікувана фізична травма, інвалідність);
• низький больовий поріг;
• психічні захворювання (шизофренія, депресія);
• спадковість.

Іпохондрія – це розлад, який може виявлятися в досить легкій формі та з часом проходить сам собою. Однак у деяких людей він розвивається у важку форму і може перейти до категорії хронічних. Також медики при діагностиці іпохондрії можуть встановити середній ступінь тяжкості.

Види іпохондричного розладу

Три види іпохондричного розладу:

1. Нав’язлива – вона може з’явитися через надлишок інформації у вразливої людини, коли вона збирає відомості про свої симптоми з різних сайтів в інтернеті. Це легка форма, її причиною може бути стрес або травмуюча подія.
2. Надцінна – така іпохондрія часто проявляється як уникнення відвідування медичних закладів. Людина боїться отримати підтвердження того, що хвора на щось дійсно серйозне. Вона може займатися самолікуванням та застосовувати методи народної медицини. Надцінна іпохондрія – це середня форма, вона також може штовхати людину проходити часті медичні обстеження, для яких немає медичних показань.
3. Маячна – розлад у тяжкій формі. Людина має специфічні нав’язливі ідеї, вибудовує і висловлює нелогічні висновки.

Чим важча форма іпохондрії, тим імовірніша поява галюцинацій та марення. У найскладніших випадках людина може мати суїцидальні думки, тоді її госпіталізують. Щоб той, хто страждає від іпохондрії, не нашкодив собі чи іншим, його лікують у стаціонарі.

Симптоми іпохондрії

У перелік симптомів іпохондрії медики включають слово «самовразливість» (російською – «мнительность»). Однак воно занадто часто асоціюється у людей з «вразливими панночками» та не сприймається серйозно. Перекладаючи його на мову психології, можна сказати, що самовразливі люди надмірно чутливі до думки оточуючих. Саме тому ті, хто страждає на іпохондричний розлад, постійно звертаються до лікарів. Вони хочуть, щоб авторитетний фахівець запевнив їх у тому, що все гаразд.

Окрім цього люди з іпохондрією шукають підтримки у близьких та рідних. Прагнучи підтримки, вони можуть раз у раз вести одні й самі розмови, описувати свої побоювання і страхи. Згодом їхні родичі починають виявляти роздратування та нетерпимість.

Найяскравіші симптоми іпохондрії:

• страх того, що у них виявиться смертельне чи небезпечне захворювання;
• тривожність аж до панічних так;
• пошуки проявів патологій своєму тілі, постійні самостійні перевірки;
• часті походи до медичних закладів, консультації з різними лікарями, проходження обстежень, здавання аналізів;
• сумніви у кваліфікації лікарів, недовіра їх думці;
• нав’язливі думки про те, що результати діагностики можуть бути хибними;
• страх заразитися чимось у людних місцях, самоізоляція;
• підозрілість щодо звичайних реакцій свого організму, навіть природні явища здаються симптомами небезпечних хвороб;
• заняття, які раніше були улюбленими, більше не тішать;
• знижується здатність до концентрації уваги, падає продуктивність;
• розлади сну (проблеми із засинанням, безсоння, страшні сни, кошмари);
• проведення великої кількості часу на медичних сайтах та форумах, приміряння симптомів захворювання на себе, знаходження збігів;
• хвороби, їх симптоми та методи лікування стають головною темою у розмовах.

Частим супутником іпохондрії стає психосоматика. На тлі підвищеного занепокоєння людина може відчувати оніміння пук і ніг, мурашки по тілу, почастішання серцевого ритму, збої в роботі травної системи. Нерідко з’являється біль у животі, грудях чи голові. Коли симптоми іпохондрії доповнюються жаром чи навпаки, холодом, печінням шкіри, спазмами, можна говорити про сенестопатію.

Лікування іпохондрії

Перш ніж робити висновок про наявність іпохондрії, лікарі призначають основні аналізи та обстеження, щоб виключити соматичні захворювання. Навіть якщо симптоми іпохондрії яскраво виражені, знадобиться така інформація:

• аналіз крові;
• УЗД;
• ЕКГ;
• рентген грудної клітки;
• томографія мозку.

Залежно від конкретного випадку лікар може направити людину до ендокринолога, невролога або іншого фахівця.

Лікування іпохондрії неможливе без участі психіатра. Терапія може бути заснована тільки на фармакологічних препаратах або до них додають особисту психотерапію. Дуже добре себе показала КПТ (когнітивно-поведінкова психотерапія), яка використовує науково обґрунтовані та доказові методи. Її результати залишаються з людиною протягом усього життя, оскільки відбувається корекція процесів мислення та поведінки.

Медикаментозне лікування іпохондрії – це дуже індивідуальний процес. Психіатр може призначити різні препарати або навіть їхню комбінацію:

• седативне;
• антидепресанти;
• нейролептики;
• транквілізатори.

Багато людей, які успішно пройшли лікування, позитивно відгукуються про групову психотерапію. Це пов’язано з тим, що вони часто залишаються наодинці зі своїми розладами. У самоізоляції вони починають думати, ніби це їхня особиста, унікальна проблема, яка не має рішення. У групі з’являється можливість почути історії інших людей і дізнатися, як вирішилися чужі проблеми. Це вселяє надію на одужання. Також дуже важлива підтримка від інших учасників та модератора. Іпохондрія – це реальна хвороба, тому потрібно з’ясовувати її причини та шукати методи лікування.

Джерела: www2.hse.ie, www.wikihow.com, www.health.com